Волинська трагедія
«Українсько-польські відносини впродовж своєї тисячолітньої історії пережили декілька драматичних і навіть трагічних моментів. Проте, в пам’яті нинішніх поколінь чи не найболючішою травмою залишається братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943 року на Волині, коли здетонували міни сповільненої дії українсько-польської історії.
Волинська трагедія («Волинська різанина») — один із кривавих епізодів українсько- польського конфлікту часів Другої світової війни на Волині. Навесні 1943 року Крайовий провід Організації українських націоналістів на Волині при йняв рішення про вигнання місцевих поляків. На той час українці складали близько 80 % населення Волині, поляки — 15 %. Обґрунтовувалося таке рішення необхідністю перешкодити планам польських провідних політичних сил повернути повоєнній Польщі західноукраїнські землі, а також покарати частину місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями, за допомогу радянським партизанам (останні нерідко робили місцеве польське поселення своїми продовольчими базами), та за вбивства польськими партизанами українських громадських діячів на Холмщині. Спочатку акції мали поодинокий характер і були спрямовані протипольських співробітників гітлерівської адміністрації. Поступово вони набрали масового характеру і поширилися на всю польську сільську людність. 11–13 липня 1943 року загони УПА (Українська повстанська армія) майже одночасно атакували понад 100 польських поселень. Після цього командування Армії крайової Волинського округу, щоб протидіяти загонам УПА, почало створювати власні партизанські загони, а також скерувало офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК (Армія крайова) організовувати в польських поселеннях бази самооборони. Переважна більшість осередків польського опору не витри мали натиску загонів УПА і були знищені. Тільки небагатьом полякам вдалося евакуюватися до міст під охорону німецької адміністрації. Поляки втікали через кордон до Генеральної губернії або погоджувалися на добровільний виїзд на роботу до Німеччини. Так само АК розпочала каральні акції щодо українського цивільного населення. Взаємна польсько-українська різанина з Волині поширилася згодом на Галичину та інші сусідні території. Однак там вона не мала такого масового характеру, як на Волині. За польськими підрахунками, під час Волинської трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тис. осіб (переважно польських селян), зяких 18 тисяч — із встановленими прізвищами, а з українського боку — до кількох тисяч осіб. Деякі польські історики називають у два-три рази більше число загиблих поляків. Кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, включаючи Волинь, за деякими підрахунками сягає 21-24 тис. осіб.
За українськими дослідженнями, лише на території одного Володимир-Волинського району поляки вбили майже 1500 цивільних українців. На території Рівненської області виявлено понад 10 тисяч жертв від рук польських комуністичних, шовіністичних, колаборантських формувань та польської самооборони, а кількість встановлених злочинів, скоєних поляками, вже перевищила 1500.
Водночас ми просимо вибачення у тих поляків, долі яких понівечені українською зброєю, а в їхній особі – і всього польського суспільства. Ми висловлюємо свій жаль, що цю зброю було спрямовано також проти невинних польських родин, та визнаємо, що насильницьке усунення польського населення на Волині було трагічною помилкою. Сліпа помста завжди уневажнює лицарство зброї, перетворюючи військову сутичку на різанину. Ми переконані, що принципи колективної відповідальності усієї спільноти за вчинки окремих її членів не мають під собою ні євангельської, ні загальнолюдської легітимізації» .