Трудовий договір чи договір цивільно-правового характеру? Як не помилитися
1 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII, яким, зокрема, значно посилено відповідальність роботодавців за порушення законодавства про працю. У зв’язку з цим питання відмінностей між трудовим та цивільно-правовим договором набуває ще більшої актуальності, ніж раніше, адже неправильна кваліфікація відносин може стати причиною значних штрафних санкцій.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудові правовідносини, за загальним правилом, виникають на підставі узгоджених двосторонніх вольових актів, відповідно до яких працівник виявляє бажання здійснювати свою трудову діяльність у певного роботодавця, а роботодавець, який може надати роботу, бажає залучити цього працівника до особового складу працюючих. Таким актом, як правило, є трудовий договір.
Нагадаємо, що статтею 21 КЗпП України визначено: «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін».
Трудовий договір може бути як строковим (містити строки дії цього договору), так і безстроковим, тобто укладеним на невизначений строк. Строковий договір може укладатися на строк, установлений за узгодженням сторін, або на період виконання певної роботи.
При роботі за трудовим договором:
- обсяг виконуваної роботи визначається з врахуванням професії, спеціальності, кваліфікації чи посади, визначеної відповідно до класифікатора професій;
- робоче місце створюється роботодавцем і він забезпечує всі умови праці, необхідні для виконання визначених договором робіт;
- працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, виконує роботи відповідно до графіку чи режиму роботи, встановленому роботодавцем;
- за виконання робіт працівникові нараховується та виплачується заробітна плата в розмірі не нижче, встановленого законодавством.
За укладеним трудовим договором працівник користується правом на гарантований розмір заробітної плати (у тому числі доплати, надбавки й заохочувальні виплати); правом на відпустку, у тому числі додаткову й без збереження зарплати, відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами; право на оплату лікарняного; правом на достроковий вихід на пенсію через шкідливі умови праці; право на скорочений робочий день, тиждень через шкідливі умови праці; правом на відпочинок у вихідний і святковий день; правом на оплату праці за роботу у понаднормовий час; правом на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань; правом на зарахування виробничого стажу; правом на гарантії визначені колективним договором. Укладення трудового договору та запис у трудовій книжці захищають найманого працівника відповідно до чинного трудового законодавства у разі порушення його прав.
Загальне визначення договору цивільно-правового характеру подається у статті 626 Цивільного кодексу України: «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Тобто сторони мають право укладати договори, які нехай і не передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають його загальним принципам. При цьому сторони на власний розсуд визначають і узгоджують умови договорів. Укладаючи цивільно-правовий договір, підприємство та фізична особа самі визначають його характер, узгоджують усі його умови і скріпляють їх своїми підписами. Законодавство не встановлює ніяких обмежень щодо статусу виконавців (за винятком того, що для деяких робіт потрібна ліцензія) і щодо тривалості виконання робіт або надання послуг.
При виконанні робіт за цивільно-правовим договором:
- обсяг виконуваної роботи визначається у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в акті їх приймання;
- підрядник виконує визначені договором роботи на власний страх та ризик;
- договором встановлюються початковий та кінцевий терміни, в межах яких підрядник повинен виконати визначені договором роботи відповідно до власного графіку роботи та виходячи лише з власних можливостей;
- підряднику за виконання визначеної договором та зданої відповідно до акту роботи виплачується дохід у розмірі, встановленому самим договором. До цього доходу крім заробітної плати може включатись й вартість інших витрат, які поніс підрядник при виконанні роботи.
Таким чином, предметом трудового договору є процес виробництва і праці, а предметом договору цивільно-правового характеру — результат конкретної праці.
Важливо !Наявність ознак трудового договору в договорах цивільно-правового характеру є підставою для визнання таких договорів недійсними.
Сподіваємося, що викладена інформація дасть можливість визначити і роботодавцю і працівнику переваги та недоліки того чи іншого договору та визначити прийнятний для себе варіант.