День пам'яті жертв політичних репресій
Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом. Пам’ятна дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії.
З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, з огляду на відомості, які надходять з окупованого Херсона, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
В умовах війни немає змоги масово вшанувати пам’ять жертв політичних репресій у Биківні під Києвом чи інших місцях, як це було в минулі роки. Проте людська пам’ять не знає кордонів, тому цього року віддати шану безневинно вбитим можна на будь-якій локації – вдома, за кордоном, в укритті, у прихистку – згадати тих, кого свавільно закатував одвічний ворог, поділитися інформацією з іншими.
Із 2017 року до пам’ятної дати Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили" за підтримки Українського інституту національної пам’яті публікує серії інтернет-банерів з конкретними іменами і стислими життєвими історіями людей, похованих у Биківні, на так званій “таємній спецділянці НКВС УРСР”. За різними даними, тут у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору.
Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Серед них – письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших безневинних жертв.
Але це не єдина “таємна спецділянка”, по всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є й у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.
Про ці та інші злочини радянського тоталітарного режиму треба пам’ятати завжди. Жива пам’ять дає наснагу боротися, щоб радянський режим був засуджений усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму.