Нев'януча пам'ять

З настанням теплої пори року пробуджується природа, все навколо оживає. Пробуджуються та оживають і наші душі. Щоб відчути глибину духовних джерел і прадавніх витоків, важливо відвідувати храми. Але ще важливіше - побудувати храми в своїх душах.

Справжнім подарунком для жіноцтва та їх родин була паломницька мандрівка духовно-історичними місцями Дубнівщини, організована за сприяння настоятеля Свято-Софіївського храму отця Йосипа та начальника відділу культури та туризму міста Вараш Олександра Стояновського.

Приємно отримувати в дарунок квіти, але вони з часом зів’януть. А згадка про таку поїздку ніколи не зів’яне в людських душах, які торкнулися саме цих духовних витоків. Сторицею нехай вернеться пожертва на благу справу.

На світанні 8 березня учасники поїздки поспішили до Свято-Софіївського храму, де був відслужений молебень за подорожуючих. З веселим настроєм всі зайняли місця в комфортабельному транспорті. Теплий ранок зустрів нас в дорозі, окропивши дощиком. Але це нікого не лякало: всі прагнули швидкого приїзду до святого місця. Ось і очікувана зупинка на трасі Київ – Чоп…

З сонячними променями і з трепетом в серцях учасники подорожі ступили на прадавню землю та поріг Свято-Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря, що знаходиться поблизу міста Дубно в селі Панталія. Саме з цим храмом Чесного Хреста пов’язане ім’я Іова Почаївського, нетлінні мощі якого знаходяться у Почаївській Лаврі. Монастир стоїть на місці, де колись подвизався близько 20 років, преподобний Іов. А ще тут був створений шедевр українського книгописання - «Дубенське Четвероєвангеліє».

Попередня обитель із древньою історією могла б стати не тільки окрасою святинь Рівненщини, а й справжньою коштовністю монастирів України. На жаль, так не сталося. Хоч і тут колись лунав монастирський дзвін і звершувались безперервні молитви, все було знищено. Відроджувати сучасний храм у Панталії почав у 2000-их роках молодий ієромонах Арсеній, який прийняв постриг у Свято-Георгіївському монастирі, що на Козацьких могилах...

Ігумен Миколай радо зустрів усіх паломників, які ледве помістившись в святиню, приклонились до образу Іова Почаївського, мироточивих ікон, подали записки-грамотки, поставили свічі за здоров’я та упокій близьких і рідних. Після Акафісту до Преподобного Іова Почаївського відслужили Літургію.Бажаючі змогли посповідатися та причаститися. Линула спільна молитва отця Йосипа та ігумена Миколая, окрасою якої був спів хору «Передзвін» під керівництвом регента Галини Кудлай. Був також звершений і водосвятний молебень. Сповнений радістю і вдячністю за спільну молитву і чудовий піснеспів, ігумен Миколай щиро сказав, що саме сьогодні збулася його давня мрія: він давно чекав того дня, коли монастир буде настільки переповнений прихожанами, що таїнство сповіді проводитиметься надворі, через брак місця в храмі. Істинно говорять, що на монахах тримається світ. Ченці день і ніч моляться за людей України і всього світу, щоб духовний зв'язок із Богом не переривався. Вони живуть не лише задля спасіння своєї душі, а й заради людства в цілому.

Дізналися, що біля монастиря розміщений унікальний цвинтар з дорогими пам’ятниками, де поховані відомі жителі Рівненщини.

Хочеться вірити, що за рік-два ми не впізнаєм цю обитель, яка розбудується завдяки фінансовій підтримці небайдужих людей. Нехай Бог посилає силу і здоров’я тим, хто взявся за відродження святині.

Богом був благословенний день, панувала тепла і сонячна погода. Набравши освяченої води, зарядившись духовною енергією, дізнавшись про історію цього святого клаптика землі, паломники розділили трапезу в ресторані «Візит».

Незабутні враження в учасників поїздки залишаться і про Дубнівський замок князів Острозьких. Поринувши в далеку історичну глибину, ми дізналися багато нового, пригадали почуте раніше. Відвідали каземат, бенкетні зали, погреби, сховища; побачили різні експонати і ніби побачили наживо ті давні-предавні часи. Помилувались красою річки Ікви, Дівочою вежею. Сфотографувавшись на згадку, накупивши сувенірів та солодощів, вирушили до села Тараканів.

З великою цікавістю поринули в історичну глибочінь «Тараканівського» форту. Він добре замаскований ландшафтом та рослинністю, і відкривається лише з висоти пташиного польоту. Насип форту є штучний, землю сюди звозили залізницею, кіньми з усіх-усюд. Саме тому кількість рослинності перевищує більше двох тисяч видів, з яких двадцять занесено до Червоної книги, а двісті – вважаються рідкісними в Україні.

Цікаво було дізнаватися про кожну частину форту: склади, кімнати, кабінети, різні приміщення, церкву Успіння Пресвятої Богородиці; побачити галерею арок, якою ніби мандрують час та історія. З кожним кроком оборонною спорудою дізнавались щось нове та цікаве. Додали і позитиву жарти приємних екскурсоводів. Звичайно, не обійшли чотири гектари, що займає форт, але дізналися дуже багато інформації. І головне - в кожного залишились незабутні, приємні враження та фото на згадку. Буде про що розповісти своїм близьким, рідним та друзям, а по можливості – відвідати ще раз цю історичну місцевість.

Приємно було курсувати в комфортабельному транспорті перевізника Віктора Брошка з чудовими водіями.

Нехай міцним буде здоров’я у тих, хто долучився до організації паломницької поїздки, в їхніх родинах панує затишок і тепло, живе любов та злагода.

Тетяна Самойлова