Вараська громада: персони – чоловік із духом воїна, що творить домашній затишок Олександр Мойсійчук
30-ти річний Олександр Мойсійчук, що народився у Вараші, не хизується особистою мужністю чи подвигами. Воював у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ, брав участь в організації оборони околиць донецького аеропорту й самого міста.
Після демобілізації працює пожежним-рятувальником у столиці. Водночас, разом з дружиною власноруч створюють тепло і затишок.
Олександре, Ви брали участь у бойових діях. Як потрапили на війну?
2013-2014 роки були дуже багаті на події, що виявилися доленосними не тільки для мене, а й для України. Після Революції гідності, повернувшись додому, я почав шукати знайомих і людей, які допомогли б вступити до лав збройних сил. Оскільки я не був на строковій службі, то мобілізації до ЗСУ я не підлягав. Добровольчі батальйони теж тоді в основному комплектувалися більш досвідченими людьми.
Лише у серпні 2014 року я потрапив до добровольчого батальйону УНСО, що пізніше увійшов до складу Збройних сил України. Там я і підписав контракт, фактично без строку закінчення (до кінця особливого періоду). Пізніше нас перекинули до складу новосформованої 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ, що брала участь в обороні донецького аеропорту. Звідти й почався мій бойовий шлях.
Після того як аеропорт "впав", ми забезпечували евакуацію поранених, виводили вцілілих бійців і ще дуже довгий час організовували оборону вже околиць аеропорту та міста Донецьк. Потім були завдання на світлодарському напрямку, але морально, певно, найважче було в авдіївській промзоні, де ми не тільки зайшли першими й тримали оборону, а й відвойовували крок за кроком нашу територію. Пізніше це назвуть "повзучим наступом". Отримав декілька бойових нагород. Одна з них – орден "За мужність" III ступеня.
Як відбувалася адаптація до мирного життя?
Із лав ЗСУ звільнився у серпні 2018-го, почав працювати сапером-парамедиком у благодійної організації з розміновування територій БО БФ "Halo trust Ukraine".
Там, власне, і відбувалася моя адаптація: спілкування з цивільними людьми, переосмислення системи цінностей і життєвих позицій. Із початком пандемії нам скоротили фінансування і я повернувся додому.
Як Вам спало на думку займатися саме плетінням пледів?
Відпочивши півроку удома, я познайомився з Тетяною, своєю майбутньою дружиною, яка власне і надихнула мене створювати щось своє. Так і прийшла думка зайнятися власною справою. Холодні дні в окопах залишили свій слід, тому захотів створювати щось таке, що дарує домашній затишок і тепло. Іронія в тому, що плетіння пледів дуже схоже за рухами до зв’язування строп парашута в косу.
Чи користуються Ваші вироби попитом?
Коли ми тільки почали займатися цією справою, попит був. Речі крафтові, з натуральної гіпоалергенної вовни, тому й ціна відповідна. Однак люди ж хочуть прикрашати свої домівки чимось оригінальним і зробленим власноруч. Із народженням дитини бізнес відійшов на другий план, однак незабаром обов’язково відновимо виробництво. Плануємо додати ще декілька видів виробів. Також моя дружина займається виготовленням тематичних букетів із цукерок, фруктів, м’ясних закусок та ін.
Чи плануєте розширювати свій "маленький" бізнес?
Розширювати – то навряд, насамперед у нас сімейна справа. Хочемо робити наші речі унікальними.
Світлини із архіву Олександра Мойсійчука